Іова Chapter 7

1. «Чи ж то життя людини на землі не служба? | Чи ж не як дні поденника, дні його?

2. Неначе раб, що прагне холодку, | немов поденник, що жде заплати,

3. так місяці омани випали мені на долю, | і припали мені ночі болю.

4. Коли лягаю, то кажу: Коли той день настане? | Коли встаю: Коли вже вечір? | І насичуюсь турботами до смерку.

5. Тіло моє вкрилось червою і струпом, | шкіра моя потріскалась, узялася гноєм.

6. Дні мої линуть швидше, ніж човник, | і безнадійно пропадають.

7. Згадай же, що життя моє – лиш подув. | Очі мої вже не зазнають більше щастя.

8. Око, що бачило мене, вже більше не побачить, | очі твої шукатимуть мене, та мене більш не буде.

9. Розвіюється хмара і минає, | отак хто сходить до Шеолу, вже звідтіль не вийде.

10. Не повернеться вже більше до себе в хату, | і місце, де він був, його вже не впізнає.

11. Тим то не буду стримувати уст моїх | і говоритиму в печалі мого духу, | я скаржитимусь у горі душі моєї.

12. Чи ж то я море чи морська потвора, | що ти проти мене ставиш сторожу?

13. Коли гадаю: втішить мене моя постіль, | ложе моє допоможе перенести мою скаргу,

14. тоді жахаєш мене снами, | і примарами мене лякаєш.

15. І я волів би задушитись, | смерть мені ліпша від страждання.

16. Я сохну, я не буду жити завжди! | Облиш мене, бо дні мої – лише подув!

17. І що той чоловік, щоб його цінувати, | звертати на нього твою увагу,

18. навідуватись до нього щоранку, | і випробовувати його щохвилі?

19. Коли ти перестанеш за мною назирати, | даси мені спокійно слину проковтнути?

20. Та коли я і згрішив, що тобі заподіяв, | тобі, що наглядаєш за людиною? | Чому ж мене ціллю собі поставив, | так що зробивсь я тягарем для себе?

21. Чому гріха мені не відпускаєш? | Чому мені переступу не даруєш? | Бо ось я скоро ляжу в землю, шукатимеш мене, та більш мене не буде.»