Приповідки Chapter 7

1. Мій сину! Зберігай мої слова, | заповіді мої сховай у себе.

2. Додержуй мої заповіді, – і будеш жити, | – і мою науку, як твоїх очей зіницю.

3. Собі до пальців їх прив'яжи | та напиши їх на таблиці серця свого.

4. Скажи до мудрости: “Ти сестра моя”, | а розум назви другом,

5. щоб він зберіг тебе від чужої жінки, | від незнайомої з звабливими словами.

6. Раз якось, коли через вікно мого дому, | крізь ґрати я дивився,

7. побачив я посеред простодушних, | помітив я між хлопцями юнака безумного.

8. Він проходив вулицею коло її закутка, | і простував дорогою до її дому,

9. присмерком, вечірньою порою, | у глупу ніч та в темряві, –

10. аж ось назустріч йому жінка, | одягнена, немов повія, хитра серцем.

11. Вона – пристрасна й нахабна, | ноги її не посидять у хаті.

12. То на вулиці, то на майданах, | на всіх розпуттях у засідку сідає.

13. Вона хапає його та цілує, | і безлично до нього каже:

14. “Мала принести мирні жертви, | сьогодні я мої обітниці сповнила.

15. Тому й вийшла я тобі назустріч, | тебе шукати – та знайшла тебе я.

16. Постелю мою я прибрала килимами, | тонку єгипетську тканину розстелила.

17. Поприскала я ліжко моє | міррою, алое, цинамоном.

18. Ходи лишень, упийся до ранку пестощами, | та насолодимось любов'ю,

19. бо мужа нема дома, | вибравсь у далекую дорогу.

20. Сакву грошей забрав з собою; | як місяць буде у повні, повернеться він додому.”

21. Зводить вона його своїм щедрим щебетанням, | зводить його солодкими словами.

22. І він умить за нею тягне, | немов віл, що йде під обух, | немов олень, що в сильце вскочив,

23. покіль стріла його печінки не прошиє, | немов та пташка, що сама летить у сітку, | не знаючи, що йдеться про її погибель.

24. Слухай тепер мене, мій сину, | вважай на слова уст моїх.

25. Нехай твоє серце до її доріг не хилиться, | не блукай її стежками;

26. бо багатьох вона на смерть поранила, | і найсильніші всі жертвою її упали.

27. Дім її – дорога до Шеолу, | вона веде вниз до покоїв смерти.