Іова Chapter 31

1. «Я вчинив умову з моїми очима, | щоб на дівицю й не дивились!

2. І яка доля з висоти від Бога? | Яка спадщина від Всесильного з неба?

3. Чи ж не погибель для безбожних? | Чи ж не нещастя лиходіям?

4. Чи ж він доріг моїх не бачить? | Чи ж він не лічить усіх моїх кроків?

5. Чи ж я ходив колись у неправді? | Чи мої ноги бігли за обманом?

6. Хай мене зважить на вазі правдивій, | хай розпізнає Бог мою невинність!

7. Коли ж мій крок схибив з дороги, | і моє серце ходило слідом за очима, | коли до рук моїх прилипла якась пляма,

8. то хай я сію, а їсть хтось інший, | і пагінці мої хай будуть вирвані з корінням!

9. А коли якась жінка звела моє серце, | коли я робив засідку під дверима мого ближнього, –

10. то нехай моя жінка для другого меле, | інші нехай злягають з нею!

11. Бо це безславний вчинок; | переступ, що під суд підпадає,

12. вогонь, що пожирає до загуби, | що ввесь мій урожай нищить дощенту.

13. Якщо я правом мого раба легковажив | чи рабині, як вони правувалися зо мною,

14. то що чинитиму, коли Бог устане | та розслідить? Що йому відповім я?

15. Хіба не той, що створив мене, створив і його в лоні? | Хіба ж не той самий сотворив нас в утробі?

16. Хіба відмовляв я злиденним того, чого вони бажали, | або тьмарив очі вдовиці?

17. Хіба я сам з'їдав мій шматок хліба? | Хіба не їв його й сиротина?

18. Таж я з мого дитинства плекав її, неначе батько, | водив її вже з лона матері моєї!

19. Коли я бачив бідолаху без одежі, | чи злидаря, який не мав чим укритись,

20. хіба мене не благословляли його стегна? | Хіба він вовною з моїх овець не грівся?

21. А коли на сироту здіймав я руку, | бо бачив оборонця мого в брамі, –

22. то хай відпаде в мене від плеча моє рамено, | і хай моя рука відломиться від ліктя!

23. Бо страх Божий упав би на мене, | і перед величчю його не міг би я устоятись!

24. Коли б на золото я покладав свою надію, | коли б до щирого золота казав: Ти – моя безпека,

25. коли б я тішився моїм великим статком, | рукою моєю багато назбиравши,

26. коли б дививсь на сонце, як воно сяє, | та як пливе велично місяць,

27. і тайкома пускав моє серце зблудити, | і цілував устами мою руку, –

28. це теж був би тяжкий переступ, | бо я б відрікався Бога, що на небі.

29. Чи я радів з нещастя мого супротивника? | Чи веселився, як його спіткало лихо, –

30. я, що устам моїм не дозволяв грішити, | домагаючись його життя з прокльоном?

31. Хіба челядь мого шатра не говорила: | Кого ж він не наситив м'ясом?

32. Чужинець не спав ніколи на вулиці, | перехожому я відчиняв мої двері.

33. Чи ж я ховав, як то звичайно люди, мої переступи, | скривав у грудях мої хиби,

34. боявся бо великої юрби, | лякався погорди кревних, і тому мовчав й не наважився підійти до дверей?

35. О, коли б уже хтось та мене переслухав! | Ось мій знак! Хай відповість мені Всесильний!

36. Щождо книги, що написав мій позивайло, | то я носитиму її на плечах у себе, | я покладу її, немов вінець, на себе.

37. Я виявлю йому всі мої кроки; | неначе князь, я наближусь до нього!

38. Якщо кричало проти мене моє поле, | і разом з ним плакали його борозни,

39. бо я його врожай з'їдав без грошей, | смутив життя його робітників, –

40. то хай замість пшениці вродить будяки, | замість ячменю – бур'ян!»