Іова Chapter 30

1. «А тепер глузують з мене менші віком від мене, | яких батьками я нехтував занадто, | щоб їх поставити нарівні з псами в моїй кошарі.

2. Ба й сила рук їхніх навіщо була б мені здалася? | Міць їхня ж цілковито заниділа.

3. З-за браку страви та страшного голоду | вони гризли у степу коріння; | їхня мати – пустка та пустиня.

4. Вони мальвію й листя на кущах збирали, | коріння з дроку – це хліб їхній.

5. Їх із громади проганяли, | на них гукали, наче на злодіїв.

6. Вони жили у байраках при потоках, | у земних печерах та по скелях.

7. Вони ревіли поміж кущами, | під будяками тулилися в купу.

8. Рід упосліджених, нащадки безіменних, | вигнані з землі!

9. І нині я став їхньою піснею, | зробився байкою їхньою!

10. Вони гидують мною, тікають геть від мене, | не стримуються мені плювати в вічі.

11. Що він розв'язав мій мотуз і мене понизив, | то вони розгнуздуються передо мною.

12. Праворуч від мене підводиться ота наволоч, | у петлю спрямовує мої ноги | і вимощує путь свою згубну проти мене.

13. Вони зіпсували мені стежку на мою погибель; | вони деруться догори, ніхто їх не спиняє.

14. Мов крізь пролом широкий, прибувають, | викочуються з-під руїн.

15. Великий страх напав на мене, | вітром розвіялася моя гідність, | і щастя моє зникло, немов хмара.

16. І душа моя нині ниє в мені, | дні смутку мене посіли.

17. Уночі крутить мені у костях, | жили мої не дають мені спочити.

18. Він потужно схопив мене за одежу, | мов би коміром кереї моєї зашморгнув мене,

19. кинув мене в болото, | і я взявся попелом та пилом.

20. Кричу до тебе, та ти мені не відповідаєш; | встаю – та ти до мене уваги не прихиляєш.

21. Став єси до мене жорстоким, | твоєю сильною рукою мене бичуєш.

22. Здіймаєш мене вітром летіти, | в бурі спускаєш мене вниз водою.

23. Знаю, що ти ведеш мене до смерти, | дому, де збираються всі живучі.

24. Але я не здіймав руки на сіромаху, | як він кричав до мене у своєму горі.

25. Чи ж я не плакав над тим, кому живеться тяжко? | Чи ж моє серце до бідного не мало жалю?

26. Я сподівався щастя – і прийшло лихо; | я чекав світла – і наступила пітьма!

27. Нутро моє кипить, не угаває: | дні смутку надійшли на мене.

28. Ввесь ходжу почорнілий, без сонця; | встаю, кричу серед громади.

29. Братом зробився я шакалам, | і приятелем струсям.

30. Шкіра на мені почорніла, | кості мої горять від жару.

31. Цитра моя голосить, | сопілка моя плаче.»