Єремії Chapter 8

1. «Того часу, – слово Господнє, – повикидають з їхніх гробів кості царів юдейських, кості князів їхніх, кості священиків, кості пророків та кості мешканців єрусалимських.

2. І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усім військом небесним, яких вони любили, яким служили, за якими ходили, яких шукали й перед якими припадали. Їх не збиратимуть і не ховатимуть: вони погноєм будуть на землі.

3. І волітимуть ліпше вмерти, а ніж жити, усі ті, що залишаться від цього ледачого гнізда, що зостануться по всіх місцях, куди я їх повикидаю, – слово Господа сил.

4. І ще кажи їм: Так говорить Господь: Хіба ж як хтось упаде, то не встане? Або як зіб'ється з дороги, то не повернеться?

5. Чому ж ото цей люд єрусалимський відступився відступництвом тривалим, цупко тримається обману і повернутись не бажає?

6. Я пильно прислухався, та вони не говорять як треба. Ніхто не кається у своїм ледарстві, щоб сказати: Що це я вчинив? – Кожний бігом звертає з дороги, неначе кінь, що у бій стрімголов поривається.

7. Навіть і бусель у небі знає свою пору; і горлиця й ластівка, і журавель пильнують часу їхнього приходу. Народ же мій не знає Господнього розпорядку.

8. І як ви можете казати: Ми мудрі! Закон Господній з нами! Так, певно, але брехливе перо писак перетворило його на брехню.

9. Осоромились мудрі, збентежились і впіймались. Вони відкинули слово Господнє; яка ж там у них мудрість?

10. За те я віддам жінок їхніх іншим, поля їхні займанцям; бо від найменшого до найбільшого усі вони про наживу дбають. Пророки й священики – усі вони чинять обман.

11. Гоять рану народу мого легкодушно, кажучи: Мир! Мир! – коли миру немає.

12. Стидались би отакі гидоти коїти! Але вони й сорому ніякого не мають; не тямлять навіть, що то значить червоніти. Тому й попадають між тими, що впадуть; під час відвідин їхніх вони спотикнуться, – слово Господнє.

13. Я так хотів би з них врожай зібрати, – слово Господнє, – але на винограді нема грон, ані смоков на смоковниці, ба й листя – і те зів'яло. Дав я їм (заповіді), та вони їх топчуть.»

14. Чого ми сидимо? Збирайтесь, та ходімо у міста-твердині й там загинемо, бо Господь, Бог наш, згинути судив нам. Отруйною водою напоїв за те нас, що проти Господа ми згрішили.

15. Ми ждали миру, – нічого доброго не було; часу одужання, – та ось страхіття.

16. Від Дану чути іржання його коней; від звуку хропіння його жеребців уся земля трясеться. Вони прийшли й пожерли край з усім, що було в ньому; міста й їхніх мешканців.

17. «Ось бо пошлю на вас гадюк та василисків, проти яких заговору немає; і будуть вас кусати, – слово Господнє.

18. На мій біль не знаходжу ліку, серце моє в мені мліє.

19. Ось чути крик доньки мого народу з далекої країни: Хіба вже на Сіоні Господа немає? Хіба Царя його нема на ньому? – Чого своїми різьбленими ідолами мене обурюють, марнотами чужими?»

20. Жнива минули, скінчилось літо, та ми не врятувались.

21. Через рану дочки мого народу я увесь у ранах, я прибитий, жах мене огортає.

22. Хіба ж нема бальзаму в Гілеаді, хіба там лікаря немає? То чого ж дочка мого народу не приходить до здоров'я?

23. Хто моїй голові дасть воду? Моїм очам – джерело сліз, щоби я день і ніч міг плакати по забитих дочки мого народу?