Діяння Апостолів Chapter 7

1. А первосвященик спитав: «Чи воно справді так?»

2. Він же відповів: «Мужі брати й отці, слухайте: Бог слави з'явився батькові нашому Авраамові, як він ще був у Месопотамії, перш ніж він оселивсь у Харані,

3. і сказав до нього: Вийди з землі твоєї і з роду твого, і йди в землю, яку покажу тобі.

4. Тоді він вийшов з Халдейської землі й оселивсь у Харані; а звідси, як умер його батько, (Бог) переселив його у цю землю, в якій живете нині.

5. І не дав йому в ній спадщини ані на ступінь ноги, але обіцяв дати її йому в посілість, і його потомкам після нього, хоч у нього й не було дитини.

6. А Бог сказав йому, що його потомство буде захожим у чужій країні, і його поневолять, і будуть гнобити чотириста років.

7. Але народ, що вони йому будуть служити, – сказав Бог, – я буду судити, а після цього вони вийдуть і служитимуть мені на оцім місці.

8. І дав йому союз обрізання, тож Авраам породив Ісаака й на восьмий день його обрізав, а Ісаак – Якова, а Яків -дванадцять патріярхів.

9. А патріярхи із заздрости продали Йосифа у Єгипет, та Бог був з ним

10. і визволив його з усіх його скорбот, і дав йому мудрість і ласку перед фараоном, царем єгипетським, а цей настановив його правителем над Єгиптом та над усім домом.

11. Аж тут настала голоднеча по всьому Єгипті й Ханаані та велике лихо, і наші батьки не знаходили поживи.

12. Зачувши ж Яків, що в Єгипті є збіжжя, послав туди перше батьків наших;

13. а другим разом Йосиф дав себе пізнати своїм братам, і фараонові стало відомим походження Йосифа.

14. А Йосиф послав і прикликав до себе свого батька Якова й усю родину – сімдесят п'ять душ.

15. От і зійшов Яків у Єгипет і помер, сам він і батьки наші.

16. І перенесли їх у Сихем, і поклали в гробі, що його Авраам був собі купив за ціну срібла в синів Хамора у Сихемі.

17. Якже наближався час обітниці, що нею Бог поклявся був Авраамові, народ розрісся і намножився в Єгипті,

18. аж поки настав інший цар в Єгипті, що не знав Йосифа.

19. Він, обходячись підступно з нашим людом, гнобив батьків наших і змушував їх викидати власних дітей, щоб вони не жили.

20. І саме під ту пору народився Мойсей і був угодний Богу; його годовано три місяці у домі батька його.

21. Коли ж він був викинутий, взяла його дочка фараонова і вигодувала його собі за сина.

22. І Мойсея вивчено всієї мудрости єгиптян, і він був сильний у своїх словах і ділах.

23. А як йому сповнилося сорок років, спало йому на думку відвідати братів своїх, синів Ізраїля;

24. і як він побачив, що одному з них чинили кривду, заступився за нього і відомстив покривдженого, вбивши єгиптянина.

25. Брати його, гадав собі, зрозуміють, що Бог його рукою давав спасіння їм; але вони не зрозуміли.

26. На другий день з'явився їм, як вони бились, і єднав їх у мирі, кажучи: Мужі, ви ж брати, чому один одному завдаєте кривду?

27. А той, що кривдив ближнього, відіпхнув його і мовив: Хто це тебе поставив над нами князем і суддею?

28. Чи не хочеш ти й мене вбити, як учора вбив єгиптянина?

29. При цім же слові втік Мойсей і жив приходнем у землі Мідіянській, де породив двох синів.

30. Коли минуло сорок років, з'явився йому в пустині гори Синаю ангел у полум'ї куща вогняного.

31. Мойсей, побачивши, здивувався тим видінням; та коли підійшов ближче, щоб придивитись, пролунав голос Господній:

32. Я – Бог твоїх батьків, Бог Авраама, Ісаака та Якова. – Увесь тремтячи, Мойсей не зважувався глянути.

33. Тоді Господь сказав до нього: Скинь з ніг твоїх взуття, бо місце, де стоїш – земля свята.

34. Бачив я, бачив муку мого народу в Єгипті і стогін його почув я, і от зійшов їх визволити. Ходи ж тепер, пошлю тебе в Єгипет. –

35. Оцього Мойсея, якого вони відцурались, кажучи: Хто тебе поставив князем і суддею? – оцього Бог послав як князя та збавителя, за посередництвом ангела, що йому в кущі з'явився.

36. Оцей вивів їх, робивши чудеса та знаки в Єгипетській землі й у Червонім морі, й у пустині сорок років.

37. Це той Мойсей, що сказав синам Ізраїля: Бог воздвигне з-поміж братів ваших пророка, як мене.

38. Це той що в громаді, на пустині був з ангелом, який говорив до нього на горі Синай, та з нашими батьками; то він одержав живі слова, щоб вам їх передати.

39. Це той, якому батьки наші коритись не хотіли, а відіпхнули його й серцями своїми повернулись у Єгипет,

40. кажучи, Аронові: Зроби нам богів, які б ходили перед нами; бо той Мойсей, що вивів нас з Єгипетського краю – не відаємо, що з ним сталося.

41. І теля зробили собі тими днями, і жертви приносили бовванові, і були раді ділом рук своїх.

42. І відвернувся Бог і видав їх, щоб служили небесному війську, як то написано у книзі пророків: Чи ви приносили мені заколене і жертви за сорок років у пустині, доме Ізраїля?

43. Ви носили намет Молоха і зорю бога Рефана, образи, що ви собі зробили, щоб їм поклонятись! Тому виселю вас поза Вавилон.

44. У наших батьків був намет свідоцтва у пустині, як повелів був той, хто говорив до Мойсея зробити його за зразком, що його він бачив.

45. Його наші батьки взяли і винесли з Ісусом у землю, що нею погани володіли, яких Бог вигнав був з-перед обличчя батьків наших, аж до днів Давида,

46. що знайшов ласку перед Богом і просив знайти житло для Бога Якова.

47. А Соломон збудував йому дім.

48. Та не в рукотворених проживає Всевишній як пророк говорить:

49. Небо – престол мій, земля ж -підніжок ніг моїх. Який дім ви мені збудуєте, каже Господь, або яке місце мого відпочинку?

50. Хіба то не моя рука створила те все?

51. Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому! Які батьки ваші, такі й ви.

52. Кого з пророків не гонили батьки ваші? Вони вбили тих, що наперед звіщали прихід Праведного, якого ви тепер стали зрадниками й убивцями;

53. ви, що одержали закон через звістування ангелів, але не зберігали його.»

54. Почувши це, вони розлютилися своїм серцем і скреготали зубами на нього.

55. (Стефан же), повний Духа Святого, дивлячись у небо, побачив славу Божу й Ісуса, який стояв по правиці Бога,

56. і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога.»

57. Вони ж закричали голосом великим і, затуливши вуха свої, кинулись на нього разом

58. та вивели за місто, і почали каменувати. Свідки ж поклали свою одежу у ногах хлопця, що звався Савло.

59. І каменували Стефана, який взивав, мовивши: «Господи Ісусе, прийми дух мій!»

60. А впавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, смертю заснув.