Второзаконня Chapter 32

1. «Вслухайтесь небеса, я промовлятиму, слухай слів моїх, земле!

2. Нехай, як дощ, накрапає моя наука, росою хай розіллється моє слово, як волога на травицю і як дощ рясний на рослину.

3. Бо ім'я Господнє прославляю: воздайте славу нашому Богові!

4. Він – скеля; звершені його діла, бо всі його дороги – справедливість; Бог – вірність, без жадної омани, він справедливий і правий!

5. Зневажали його ті, що не сини йому більше, а кодло крутіїв зрадливих!

6. То так оддячуєш Господеві, народе глупий, нетямущий? Хіба ж не він- твій батько, твій Творець, що створив тебе і тебе підтримує?

7. Згадай лишень дні здавен-давні, збагни літа від роду й до роду! Спитай у батька, й він звістує тобі, у людей старих, вони ж тобі повідають.

8. Коли Всевишній призначав людям насліддя, коли розділяв народи, то встановив народам межі, за числом синів Ізраїля:

9. Господня ж частина – народ його, Яків – уділ його насліддя.

10. Господь знайшов його в краю пустиннім, у дикій пустелі, що її виття звірів наповнює, і заходивсь його пестити, за ним ходити, та берегти, мов зіницю ока.

11. Як орел манить (до злету) своїх малят і над орлятами ширяє, так простер він крила, підхопив його та й поніс на своїх перах.

12. Господь один водив його, не було з ним чужого бога.

13. Водив його по вершинах краю, годував його плодами поля; давав йому мед зо скелі ссати й олію з каменя твердого;

14. Коров'ячу сметану й молоко овече, разом із туком ягнят, башанських баранів, козлів, з тучним зерном пшениці, і пив ти кров грона – вино шипуче.

15. Потовстішав Єшурун та й вибуяв; став ситний, вгодований, грубий; і покинув Бога, що створив його, зневажив скелю, що його врятувала.

16. Вони розсердили його божищами чужими, гидотами його роздратували.

17. Жертву приносили бісам, не Богові, богам, яких і не знали досі; новим, які поприходили недавно, яких батьки їхні не шанували.

18. Скелю, що привела тебе на світ, ти занехаяв, забув про Бога, що породив тебе.

19. Побачив те Господь і відкинув у гніві власних синів і дочок власних.

20. Та й промовив: Сховаю лице моє від них, і побачу, який кінець їх буде; вони бо – кодло перевертнів, діти, що вірности не мають.

21. Вони збудили ревнощі мої небогом, розгнівали мене своїми бовванами; а я збуджу їх ревнощі ненародом, я роздратую їх – людом глупим.

22. Бо вогонь мого гніву загорівся; горить аж до Підземелля-Прірви; він пожирає землю з її плодами, спалює підніжжя гір.

23. Нагромаджу на них нещастя, витрачу проти них стріли мої;

24. Вони загинуть з голоднечі, їх спалить жар і чума люта. Зуби звірів пошлю на них і отруту плазунів.

25. Ззовні меч убиватиме, а всередині – жах, і юнака, й юначку, і немовлятко із сивим дідом.

26. Сказав би я: знищу їх, край покладу їхній пам'яті в людей;

27. Якби я не боявся глуму ворога, Щоб гнобителі їхні, побачивши те, не казали: Рука наша потужна, а Не Господь усе це вчинив.

28. Це ж народ, позбавлений глузду, і розуму в них немає.

29. Якби вони були розумні, то збагнули б, зрозуміли б, який кінець їм буде.

30. Як міг би один тисячу гнати, а двоє – пустити врозтіч десять тисяч, якщо б їхня Скеля не видала їх на поталу, якби Господь їх не покинув?

31. Та не така їхня скеля, як наша Скеля, самі й вороги наші так судять.

32. Лоза бо їхня – лоза содомська, вона з полів гоморських; їхній виноград – полин, гіркота – їхні грона.

33. Вино їхнє – їдь гадюча, погубна отрута гадів.

34. Хіба ж не сховане це в мене, не під печаттю в мене в скарбниці?

35. Мені належить помста й відплата, коли нога в них похитнеться; бо день загибелі їхньої близько, недоля незабаром їх вразить.

36. Бо Господь судитиме народ свій і змилується над своїми рабами, як побачить, що зникла сила, що нема вже більш ні раба, ні володаря.

37. Тоді він скаже: Де ж їхні боги, скеля, до якої прибігали?

38. Де ті, що тук їхніх жертв їли, що вино возліянь їхніх пили? Хай встануть і хай вам допоможуть, хай охороною вам будуть!

39. Дивіться отже, що я, я – Бог, і нема Бога окрім мене; я вбиваю і оживляю, завдаю ран і зцілюю; ніхто з руки моєї не врятується.

40. Бо я зведу руку мою до неба і скажу: Я живу вічно!

41. Я вигострю блискучий меч і візьму в свою руку справедливість. Тож помщуся на моїх ворогах і ненависникам своїм відплачу.

42. Напою кров'ю мої стріли, а меч свій нагодую м'ясом, кров'ю забитих і полонених, розкуйовдженими головами ворогів.

43. Радуйтеся, народи, з його людом; бо він помститься за кров своїх рабів, він помститься на ворогах своїх, землі ж своїй, своєму народові простить.»

44. Прийшов Мойсей і промовив усі слова тієї пісні, до вух народові, він сам і Ісус Навин.

45. Коли Мойсей скінчив промовляти ці слова до всього Ізраїля,

46. то сказав ще їм: «Візьміть собі до серця всі слова, якими я вас сьогодні остерігаю, і повідайте їх вашим дітям, щоб вони виконували пильно слова цього закону.

47. Бо це не пусте для вас слово; це – життя ваше, цим словом ви житимете довго на землі, куди ви, перейшовши Йордан, ідете, щоб її зайняти.»

48. Того ж самого дня промовив Господь до Мойсея словами:

49. «Зійди на ці гори Аварім, на Нево-гору, яка в землі Моав, проти Єрихону, і подивись на Ханаан-землю, яку даю синам Ізраїля у власність;

50. ти помреш на горі, що на неї зійдеш, і приєднаєшся до свого народу, як Арон, твій брат, помер на Гор-горі і приєднався до свого народу,

51. бо ви були мені невірні серед синів Ізраїля над водами Меріва-Кадешу, у Сін-пустині, тим що не явили своєї святости серед синів Ізраїля.

52. Ось чому ти її тільки побачиш перед собою, туди ж не ввійдеш, у ту землю, що її я дав синам Ізраїля.»