Діяння Апостолів Chapter 20

1. А як утихомирився заколот Павло скликав до себе учнів, утішив їх і, попрощавшися з ними, вибрався в дорогу до Македонії.

2. Пройшовши через ті країни й підбадьоривши там вірних багатьма словами, він прибув у Грецію,

3. де перебув три місяці. Юдеї вчинили проти нього змову, саме як він збирався відплисти в Сирію, і він вирішив повернутись через Македонію.

4. Разом з ним пішов Сопатр, син Пірра, з Верії, Аристарх та Секунд із Солуня, Гай з Дерби та Тимотей, а й азіяти Тихик та Трофим.

5. Ці вирушили перед нами й чекали в Троаді;

6. ми ж відплили від Филиппів після днів Опрісноків і за п'ять день прибули до них у Тріаду, де ми сім день перебули.

7. А першого дня тижня, як ми зібралися, щоб хліб ламати, Павло, що мав вибратися в дорогу наступного дня, розмовляв з ними і затягнув бесіду до півночі.

8. Було ж у горниці, де ми зібралися, світичів досить.

9. Один юнак, Євтих на ім'я, сів на вікні, і коли Павло говорив задовго, його огорнув глибокий сон, і він зо сну схилився додолу, упав наниз із третього поверху, і його підняли мертвим.

10. Павло зійшов додолу, припав до нього, обнявши, і мовив: «Не тривожтесь, бо його душа в ньому.»

11. Потім зійшов на гору, ламав хліб і їв. Довго вів він бесіду, аж до світанку, і лиш тоді пустився у дорогу.

12. А хлопця привели живого і втішились безмірно.

13. А ми наперед пішли до корабля, і поплили в Ассос, звідки ми мали взяти Павла; бо так він був наказав, бажаючи сам простувати суходолом.

14. Коли ж він зійшовся з нами в Ассосі, ми взяли його й прибули в Мітилену.

15. На другий день ми відпливли звідти і, попливши проти Хіосу, причалили до Самосу, а далі, наступного дня прибули в Мілет.

16. Бо Павло вирішив плисти попри Ефес, щоб не баритися в Азії; поспішав бо, щоб, по змозі, на день П'ятидесятниці бути в Єрусалимі.

17. З Мілету він послав у Ефес і прикликав пресвітерів Церкви.

18. Коли ж вони прийшли до нього, він до них промовив: «Ви знаєте, як з першого дня, коли я вступив у Азію, увесь час поводився я з вами,

19. служивши Господеві в повній покорі, в сльозах та у напастях, що їх я зазнав від підступів юдейських;

20. як я не ухилявся ні від чого, що могло бути вам корисним, щоби вам звіщати та навчати прилюдно і по домах,

21. засвідчуючи юдеям та грекам, щоб повернулися до Бога й увірували в Господа нашого Ісуса.

22. І ось тепер, зв'язаний Духом, я йду в Єрусалим, не відаючи, що там мене спіткає,

23. – тільки, що Дух Святий мені свідчить у кожнім місті, кажучи, що мене кайдани і муки чекають.

24. Та я життя моє ні за що вважаю, щоби лише закінчити шлях свій і службу, що я прийняв від Господа Ісуса, – звіщати Євангелію Божої благодаті.

25. І ось тепер я знаю, що ви не бачитимете вже більше обличчя мого, ви всі, між якими я пройшов, проповідуючи Царство.

26. Тому й свідкую перед вами нині, що я – чистий від крови всіх.

27. Я бо не ухилявся вам об'явити всю волю Божу.

28. Зважайте на самих себе й на все стадо, над яким Дух Святий поставив вас єпископами, щоб пасли Церкву Божу, що її він придбав кров'ю власною.

29. Я знаю, що по моїм відході ввійдуть поміж вас вовки хижі, які не щадитимуть стада.

30. Та й з-поміж вас самих повстануть люди, що говоритимуть погубні речі, щоб потягнути за собою учнів.

31. Тому чувайте, пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум.

32. А тепер передаю вас Богові і слову його благодаті, що може збудувати й дати вам спадщину між усіма освяченими.

33. Ні срібла, ні золота, ані одежі я не вимагав ні від кого.

34. Ви самі знаєте, що моїм потребам і тих, які зо мною, служили оці руки.

35. У всьому я показав вам, що, так працюючи, треба допомагати слабосильним і пам'ятати слова Господа Ісуса, що сам сказав: «Більше щастя – давати, ніж брати.»

36. Промовивши це, він упав на коліна і з усіма ними почав молитися.

37. Усі тоді ревно заридали і, припавши Павлові на шию, цілували його,

38. смуткуючи найбільше з-за слів, які він сказав, що вже більше не побачити їм його обличчя. І вони провели його до корабля.