Діяння Апостолів Chapter 4

1. Коли вони ще промовляли до народу, надійшли священики, наставник храму й садукеї,

2. незадоволені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих,

3. і наклали на них руки та й кинули їх у в'язницю аж до ранку, бо вже був вечір.

4. Однак, багато з тих, що чули слово, увірували, а число чоловіків – було яких 5 000.

5. На другий день зібралися їхні начальники, старші та книжники в Єрусалим,

6. і первосвященик Анна, і Каяфа, і Йоан, й Олександер, і скільки було з первосвященичого роду.

7. Вони поставили їх посередині й питали: «Якою силою або яким ім'ям ви це зробили?»

8. Тоді Петро, наповнений Духом Святим, до них промовив: «Начальники народу й старші!

9. Коли вже нас допитують сьогодні про добре діло, зроблене недужому, і як він став здоровим,

10. то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп'яли, а якого Бог воскресив з мертвих, – ним цей стоїть здоровий перед вами.

11. Він – отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі.

12. І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися.»

13. Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом;

14. та бачивши, що вилікуваний чоловік стоїть з ними, не могли нічого сказати проти.

15. Звелівши вивести їх з синедріону, вони почали радитися між собою і говорили:

16. «Що нам із цими людьми робити? Бож вони зробили явне чудо; воно стало відомим всім мешканцям Єрусалиму, і заперечити його ми не можемо.

17. Але, щоб воно більше не поширювалося в народі, ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш в це ім'я нікому з людей.»

18. І покликавши їх, наказали, щоб вони ні слова не говорили, ані не навчали іменем Ісуса.

19. Та Петро і Йоан сказали їм у відповідь: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, – розсудіть!

20. Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули.»

21. Ті, погрозивши знов їм, бо не знайшли нічого, за що б їх покарати, відпустили їх задля народу, всі бо прославляли Бога за те, що сталося.

22. Чоловік же, над яким сталося це чудо оздоровлення, мав понад сорок років.

23. А як їх відпустили, вони прибули до своїх і розповіли, що первосвященики і старші до них сказали.

24. Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико! Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є.

25. Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне?

26. Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа і на помазаника його.

27. Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими,

28. зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося.

29. І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово.

30. Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса.»

31. А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже.

32. Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне.

33. Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі.

34. Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане

35. та й клали в ноги апостолів, – і роздавалось це кожному за його потребою.

36. А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру,

37. мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів.