Приповідки Chapter 17

1. Ліпше шматок хліба та мир до нього, | ніж хата, повна жертвенного м'яса, та незгода.

2. Розумний слуга старшує над ганебним сином, | – з братами він розділить спадщину.

3. Як горно срібло, а вогонь золото, | так Господь випробовує серце.

4. Злочинець уважний на згубну мову, | а брехун прислухається до лукавого язика.

5. Хто з бідного сміється, той його Творця зневажає; | і хто нещастю радий, той не уникне кари.

6. Вінець старих людей – сини синів; | слава ж дітей – їхні батьки.

7. Не личить дурневі наказуюча мова, | тим менше князеві – уста брехливі.

8. Гостинець – самоцвіт для того, хто його має: | куди б не обернувсь він, матиме щастя.

9. Хто провину покриває – той любови шукає; | хто ж її згадує в розмові, той друзів розділяє.

10. Більше картання проймає розумного, | аніж дурного сто ударів.

11. Лихий шукає тільки заколоту, | тож на нього посланий буде жорстокий ангел.

12. Ліпше наштовхнутись на ведмедицю, в якої відібрано ведмежат, | аніж на дурня, коли він шаліє.

13. Хто за добро злом платить, | від хати того зло не відійде.

14. Почати сварку – немов випустити воду: | покинь спір, заки зчиниться сварка.

15. І той, хто винного виправдує, і той, хто праведника обвинувачує, | обидва вони огидні Господеві.

16. Навіщо гроші в руках дурня? | Щоб мудрости купити? Таж у нього розуму нема.

17. Друг любить протягом усього часу; | він братом буде, коли спаде нещастя.

18. Не має глузду той, хто зобов'язується | і дає запоруку перед ближнім.

19. Хто любить рани, той любить сварку; | а хто нахабний, той занепаду шукає.

20. Підступне серце добра не знаходить; | язик лукавий у біду потрапляє.

21. Хто народжує дурня – собі на журбу народжує; | тим то батько дурного радощів не знає.

22. Веселе серце – ліки добрі; | а дух прибитий висушує й кості.

23. Гостинці з пазухи бере безбожний, | щоб скривити стежки правосуддя.

24. Мудрість у розумного перед очима, | дурного ж очі на край землі несуться.

25. Безумний син своєму батькові досада, | і гіркота тій, що його вродила.

26. Карати справедливого не добре, | як і бити благородного за правоту.

27. Хто в словах здержливий, той має знання, | і розумний той, у кого кров холодна.

28. І дурень, як мовчить, здається мудрим, | і розважливим, як стулить губи.