Єремії Chapter 14

1. Слово, що надійшло до Єремії з нагоди великої посухи:

2. «Сумує Юда, його міста зомліли, лежать на землі, сумують, і крик Єрусалиму здіймається до неба.

3. їхні вельможі посилають слуг своїх по воду: ті до криниць приходять, та води не знаходять, повертаються з порожніми жбанами. Застиджені і соромом пригнічені, голову собі покривають.

4. Земля свій урожай припинила, бо не було дощу в країні. Застиджені і соромом пригнічені хлібороби голови собі покривають.

5. Ба й лань у полі родить та й кидає своє маленьке, бо трави немає.

6. Дикі осли стають на пустарях і, мов шакали, вітерець вдихають; очі гаснуть у них, бо трави немає.»

7. Хоч наші беззаконства й проти нас свідкують, та ти, о Господи, вчини з нами імени твого ради; відступства бо наші превеликі, ми согрішили перед тобою.

8. О Господи, Ізраїля надіє, Спасителю його в скруті! Чому ти – ніби чужинець у цій країні, неначе подорожній, що зайшов, аби переночувати?

9. Чому ти – мов перелякана людина, немов чоловік, що допомогти не може? Таж ти, о Господи, єси між нами, і ми звемось твоїм ім'ям. Не покидай нас!

10. Господь про люд цей так говорить: «Люблять блукати, ніг своїх не спиняють!» За те Господь їх не любить; тепер згадав він їхні провини, і карає гріхи їхні.

11. І сказав до мене Господь: «Не заступайся за цим народом йому на добре.

12. Навіть як будуть постити, я не зважатиму на їхню молитву, та й як будуть приносити всепалення й офіри, я не прийму їх. Ні! Мечем і голодом, і мором вигублю я їх».

13. Тоді я мовив: «Ой Господи Боже! Та то ж пророки їм говорять: Не побачите меча, та й голоду у вас не буде, лише сталий мир дам вам на цьому місці.»

14. Господь же відказав мені: «Неправду ті пророки пророкують моїм ім'ям. Не посилав я їх і не повелівав їм, і не говорив до них. Оманливі видіння, марні віщування та пусті мрії серця свого – ось що вони вам пророкують.

15. Тим то так говорить Господь: Пророки, що пророкують моїм ім'ям, – я не посилав їх! – і що говорять: Ні меч, ні голод не спаде на цю землю, – від меча та голоду погинуть вони, оті пророки!

16. Люди ж, яким вони пророкують, будуть покинуті по вулицях єрусалимських від голоднечі й меча, і нікому буде їх ховати, – самі вони, жінки їхні, сини їхні й дочки їхні. Я виллю на них їхню ж злобу.

17. Промовиш до них оце слово: Хай мої очі проливають сльози день і ніч без упину, бо тяжке нещастя спіткало дівицю, дочку мого народу, вельми болюча рана.»

18. Вийду у поле, аж ось мечем побиті; увійду у місто – аж тут жах голоднечі. Пророки й священики блукають по країні безпорадні.

19. Хіба ж ти зовсім відкинув Юду? Хіба душа твоя гидує Сіоном? Чому побив єси нас так, що нема нам і ліку? Ждемо ми на мир, та добра немає; ждемо на рятунок, аж ось тривога.

20. Ми знаємо, Господи, нашу безбожність, провини батьків наших, ми бо згрішили перед тобою.

21. Не нехтуй нами, імени твого ради; не зневажай престолу величі твоєї, Згадай! Не розривай союзу твого з нами.

22. Чи ж є між марними поганськими богами такі, що б дощ спускали? Чи ж небо дає зливу? Чи ж то не ти, о Господи? Боже наш, на тебе вповаємо, бо ти твориш усе те!