Приповідки Chapter 8

1. Хіба мудрість не кличе, | розум не здійма свій голос?

2. На верху горбів при дорозі, | стає вона й на розпуттях.

3. Коло воріт, при вході в місто, | при вході в двері вона голосно гукає:

4. “Це вас я кличу, люди; | до синів людських мій голос.

5. О простодушні, обачности навчайтесь, | і ви, безглузді, ума набирайтесь!

6. Слухайте, бо я про важливе говоритиму, | і з уст моїх вийдуть слова правдиві.

7. Уста мої виповідають правду, | і зло моїм устам огидне.

8. Всі слова уст моїх правдиві, | нема нічого в них нещирого, кривого.

9. Всі вони ясні тому, хто їх розуміє, | і слушні тому, хто придбав знання.

10. Прийміть мою науку, а не срібло, | і радше знання, ніж золото добірне,

11. бо мудрість ліпша понад перли; | ніщо дорогоцінне не зрівняється з нею.

12. Я мудрість, з обачністю я перебуваю; | я посідаю знання розважливе.

13. Страх Господній то ненависть до зла. | Пиху та гордість, лиху поведінку | й уста нещирі я ненавиджу

14. У мене рада й помисл; | я – розум, у мене сила.

15. Мною царі царюють | і князі встановляють право.

16. Мною старшини правлять, | вельможі судять усю землю.

17. Я люблю тих, які мене люблять; | хто шукає мене пильно, той знаходить.

18. Багатство й слава в мене, | постійні блага й справедливість.

19. Плоди мої ліпші від золота, від щирого золота; | прибуток мій – над срібло добірне.

20. Я ходжу путями правди, | стежками права,

21. щоб дати блага тим, які мене люблять, | щоб наповнились їхні скарбниці.

22. Господь створив мене почином путі своєї, | першою з його чинів споконвічних.

23. Я настановлена була від віку, | від початку, раніше, ніж; земля постала;

24. коли не було ще безодень, я народилась, | коли не було ще джерел багатоводних.

25. Перед тим, як були засновані гори, | раніше від пагорбів я народилась;

26. тоді, як він не створив був ще ні землі, ні степу, | ні первнів пилу світового.

27. Як він укріпляв небо, я там була; | як він рисував круг поверх безодні,

28. як він згущав угорі хмари, | як установляв бездонні джерела,

29. як призначав край морю, | щоб води з його берегів не виступали, | як закладав підвалини землі, –

30. я була при ньому, при роботі, | я була його втіхою щоденно, | усміхалась перед ним повсякчасно,

31. гралась на його земному крузі, | моя бо втіха: бути; з людськими синами.

32. Отож, тепер, діти мої, слухайте мене: | щасливі тії, що дороги мої пильнують!

33. Слухайте науки й будьте мудрі, | не гордуйте нею.

34. Щасливий чоловік, що мене слухає, | що день-у-день біля дверей моїх чуває, | біля моїх одвірків стоїть на сторожі!

35. Бо хто мене знаходить, той життя знаходить | й осягає від Господа ласку.

36. Кому ж мене бракує, той свою душу кривдить; | всі мої ненависники – смерть полюбляють.”