Йоана Chapter 11

1. Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.

2. Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.

3. Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.»

4. Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.»

5. Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря.

6. Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.

7. Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.»

8. Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?»

9. Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.

10. Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»

11. Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.»

12. А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.»

13. Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.

14. Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся,

15. і радію я за вас, що мене там не було, – щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»

16. Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.»

17. Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.

18. Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять,

19. і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.

20. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.

21. Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, – мій брат не вмер би!

22. А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»

23. І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.»

24. «Знаю, – каже до нього Марта, – що воскресне у воскресіння, дня останнього.»

25. А Ісус їй: «Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши – житиме!

26. Кожен, хто живе і в мене вірує, – не вмре повіки. Віриш тому?»

27. «Так, Господи, – каже йому, – вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»

28. Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»

29. Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.

30. Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.

31. Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.

32. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»

33. Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,

34. запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»

35. Заплакав Ісус.

36. І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!»

37. А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»

38. І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.

39. «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»

40. «А хіба я тобі не казав, – озвавсь Ісус, – що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»

41. Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!

42. Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»

43. А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»

44. І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»

45. І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.

46. Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.

47. Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!

48. Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»

49. Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,

50. то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»

51. Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;

52. і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.

53. Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.

54. Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.

55. А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.

56. Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»

57. Первосвященики ж і фарисеї повеліли, що коли хто знатиме, де він, то має виказати, щоб його схопити.