Луки Chapter 18

1. Він розповів їм притчу про те, що їм треба молитись завжди й не падати духом.

2. І казав: “В одному місті був один суддя, що не боявся Бога, ні людей не соромився.

3. Була ж одна вдова в тім місті, що (завжди) приходила до нього й говорила: Оборони мене від мого супротивника!

4. І довго не хотів він, але згодом мовив сам до себе: Хоч я Бога не боюся і людей не соромлюся,

5. але тому, що ця вдова мені надокучає, я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови.”

6. Тут Господь додав: “Слухайте, що суддя несправедливий каже!

7. А Бог хіба не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них?

8. Кажу вам: Оборонить їх негайно. Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?”

9. Для деяких, що були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших, він сказав цю притчу:

10. “Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий – митар.

11. Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар.

12. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину.

13. А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним!

14. Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, – вивищений.”

15. Приносили й малих дітей до нього, щоб до них доторкнувся. Побачивши те, учні їм докоряли.

16. Ісус покликав їх, кажучи: “Пустіть дітей, нехай ідуть до мене; не бороніть їм: таких бо Царство Боже.

17. Істинно кажу вам: Хто Царства Божого не прийме як дитина, той не ввійде до нього.”

18. Один знатний спитав Ісуса: “Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?”

19. А Ісус озвавсь до нього: “Чому мене звеш благим? Ніхто не благий, хіба один Бог.

20. Ти заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не свідкуй ложно, шануй свого батька і матір.”

21. Той же відповів: “Все це я зберіг змалку.”

22. Почувши те Ісус, сказав до нього: “Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною.”

23. Почувши це, той засмутився вельми, бо був дуже багатий.

24. Глянув Ісус на нього й мовив: “Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже!

25. Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже.”

26. А ті, що слухали, сказали: “Хто ж тоді може спастися?”

27. Він відповів: “Неможливе в людей, можливе є в Бога.”

28. Тоді Петро промовив: “Ось ми покинули, що в нас було, і пішли за тобою.”

29. Ісус сказав їм: “Істинно кажу вам: Нема такого, що кинув би дім чи жінку, чи братів, чи дітей задля Божого Царства,

30. і не отримав би багато більше за цього часу, а в наступнім віці життя вічне.”

31. І взявши дванадцятьох, Ісус до них промовив: “Оце ми йдем в Єрусалим, і все написане пророками про Сина Чоловічого здійсниться.

32. Він буде виданий поганам, і насміхатимуться з нього, і зневажатимуть його, і плюватимуть на нього,

33. і, бичувавши, уб'ють його, та третього дня він воскресне.”

34. Вони ж нічого з того не зрозуміли; це слово було для них закрите, й вони не знали, про що він говорив.

35. І як він наближався до Єрихону, один сліпий сидів край дороги й просив милостині.

36. Почувши, що народ іде мимо, він спитався, що б воно могло бути.

37. Йому сказали, що це Ісус Назарянин проходить.

38. І він почав голосно кричати: “Ісусе, Сину Давидів, змилуйся надо мною!”

39. Ті, що йшли попереду, сварилися на нього, щоб замовчав, та він кричав ще дужче: “Сину Давидів, змилуйся надо мною!”

40. Ісус зупинився і звелів привести його до себе. І коли той наблизився до нього, спитав:

41. “Що хочеш, щоб я зробив тобі?” “Господи”, – сказав той, – “щоб я прозрів!”

42. Ісус сказав до нього: “Прозри! Віра твоя спасла тебе.”

43. І вмить прозрів той і пішов за Ісусом, славлячи Бога. І ввесь народ, побачивши те, віддав хвалу Богові.