1 Царів Chapter 3

1. Соломон посвоячився з фараоном, єгипетським царем. Він узяв за себе дочку фараона й привів її в Давидгород, покіль не скінчив будови свого палацу, храму Господнього й муру навкруги Єрусалиму.

2. Тоді народ приносив жертви на узвишшях, бо до того часу не був іще збудований храм імені Господньому.

3. Соломон любив Господа і ходив в установах батька свого Давида, приносив і жертви та палив кадило на узвишшях

4. Пішов раз цар у Гівеон, щоб там жертвувати, бо то було найбільше узвишшя, і тисячу всепалень приніс Соломон на тому жертовнику.

5. У Гівеоні з'явився Господь Соломонові вночі у сні. Бог сказав йому: «Проси, що маю тобі дати!»

6. Соломон відповів: «Ти зробив твоєму рабові, моєму батькові Давидові, велику ласку за те, що він ходив перед тобою по щирості, по справедливості й правотою серця. Ти зберіг йому цю велику ласку й дарував йому сина, щоб сидів на його престолі, як воно і є нині.

7. А тепер, Господи, мій Боже, ти зробив царем раба твого замість батька мого Давида; та я ще дуже молодий, не знаю, як поводитися.

8. Раб твій обертається серед народу, що ти вибрав, такого великого народу, що його за многотою не можна ні злічити, ні порахувати.

9. Тож дай рабові твоєму розумне серце, щоб він судив твій народ та розбирав між добрим та лихим, бо інакше хто зможе правити тим великим народом.»

10. Вподобав Господь, що Соломон просив цього.

11. І сказав йому Бог: «За те, що ти просиш цього, що не просив для себе ні довгого віку, ні багатства, ні смерти твоїх ворогів, а просив розуму для себе, щоб уміти судити,

12. то я вволю твою волю: дам тобі мудре і розумне серце, що нікого, як ти, не було перше тебе, ані після тебе не з'явиться.

13. А навіть дам тобі те, чого ти не просив: і багатство, і славу, так що рівні тобі не буде між царями, покіль віку твого.

14. А як ходитимеш моїми путями, пильнуючи моїх установ та моїх заповідей, як ходив батько твій Давид, то дам тобі й вік довгий.»

15. Прокинувся Соломон, аж то – сон. Повернувшись у Єрусалим, став перед ковчегом завіту Господнього і приніс усепалення й мирні жертви, і справив бенкет для всіх слуг своїх.

16. Тоді прийшли дві жінки блудниці до царя й стали перед ним.

17. Одна з них каже: «Прошу тебе, мій пане! Я й оця жінка живемо в одній хаті, і я породила при ній у тій хаті.

18. На третій же день, як я породила, злягла й ця жінка. Були ж ми удвох, нікого чужого з нами в хаті не було, лише нас двоє було в хаті.

19. І вмер синок цієї жінки вночі, бо вона його приспала.

20. Встала вона посеред ночі, взяла мою дитину з-під мого боку, як слугиня твоя спала, та й поклала його до свого лона, свою ж мертву дитину поклала до мого лона.

21. Встала я вранці годувати мою дитину, – аж воно мертве. Та як придивилась до нього вранці пильно, бачу, що це не моя дитина, яку я породила.»

22. А друга жінка каже: «Ні, моя дитина жива, а твоя дитина мертва.» А та: «Ні, твоя дитина мертва, а моя жива.» І змагались отак перед царем.

23. І сказав цар: «Ця каже: оце моя дитина, та, що жива, а твоя дитина мертва. А та каже: ні, твоя дитина мертва, а моя жива.»

24. І повелів цар: «Подайте мені меча!» І принесли меча перед царя.

25. Тоді цар наказав: «Розітніть живе дитятко на двоє та дайте цій половину й тій половину.»

26. Каже тоді цареві жінка, дитина якої була жива, – бо серце її зворушилось із жалю за своїм сином: «Прошу тебе, мій пане! Нехай дадуть їй дитинку, нехай не вбивають!» А друга каже: «Нехай не буде ні мені, ні тобі! Розтинайте!»

27. І розсудив цар: «Дайте тій першій живу дитину, не вбивайте. Та її мати!»

28. Як же почув увесь Ізраїль про царський присуд, то всі сповнились пошаною до царя, бо зрозуміли, що в ньому була мудрість Божа, щоб судити.