Приповідки Chapter 19

1. Ліпше убогий, що ходить у своїй невинності, | ніж дурний з нещирими устами.

2. Навіть горливість без знання не добра, | а хто надто поспішає – помилиться.

3. Безумність людини руйнує її долю, | та й ще на Господа вона серцем гнівається.

4. Багатство множить друзів, | а бідного покидає й друг його.

5. Фальшивий свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, не знайде рятунку.

6. Багато тих, що запобігають у князя ласки; | кожен друг тому, хто дає гостинці.

7. Убогим всі брати нехтують, | тим більше його друзі віддаляються від нього; | у кого забагато приятелів, матиме з цього шкоду, | так само, хто вганяється за чужими справами.

8. Хто здобуває мудрість, той любить свою душу; | хто розуму пильнує, той знайде добро.

9. Неправдомовний свідок не уникне кари; | хто дихає брехнею, той загине.

10. Не личать дурневі розкоші, | тим менше слузі – панувати над князями.

11. Розважність людини – бути повільним до гніву; | слава її – переступи забувати.

12. Гнів царський – мов рик лева, | а його милість – як роса на рослину.

13. Дурний син – батькові нещастя; | а суперечки жінчині – безупинне води накрапання.

14. Дім і достатки – то по батьках спадок, | але від Господа розумна жінка.

15. Лінивство глибокий сон наводить; | душа недбала буде голодувати.

16. Хто береже заповідь, той береже себе самого, | а хто словом нехтує, той помре.

17. Хто чинить бідному добро, той Господеві позичає, | і він йому відплатить за його добродійство.

18. Карай твого сина, покіль є надія, | але б'ючи, не бий його до смерти.

19. Вельми гнівливий прийме кару: | бо коли його хочеш рятувати, зробиш ще більше гнівливим.

20. Слухай пораду й приймай навчання, | щоб стати мудрим наостанку.

21. Багато задумів у серці людини, | але воля Господня – вона встоїться.

22. Плід людини – її милосердя; | убогий – ліпший, ніж брехун.

23. Господній острах – життєдайний: | насичений ним – в спокої перебуватиме, і лихо його не спіткає.

24. Ледачий запускає свою руку в миску, | та тяжко йому її до рота донести.

25. Коли насмішника вдариш, то й простодушний стане розумнішим; | коли розумного скартати, він набереться знання.

26. Хто обдирає батька й проганяє матір, | той син ганебний, безсоромний.

27. Кинь, сину, слухати науку, | що відводить від слів розумних.

28. Лукавий свідок глузує з правосуддя, | а уста грішників пожирають беззаконня.

29. Готові на насмішників дрюки, | і на спину дурних – удари.