від Луки Chapter 15

1. Наближались до Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його.

2. Фарисеї ж та книжники нарікали й казали: Приймає Він грішників та з ними їсть.

3. А Він їм розповів оцю притчу, говорячи:

4. Котрий з вас чоловік, мавши сотню овець і загубивши одну з них, не покине в пустині тих дев'ятидесяти й дев'яти, та й не піде шукати загинулої, аж поки не знайде її?

5. А знайшовши, кладе на рамена свої та радіє.

6. І, прийшовши додому, скликає він друзів і сусідів, та й каже до них: Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену.

7. Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев'ятдесятьох і дев'ятьох праведників, що не потребують покаяння!…

8. Або яка жінка, що має десять драхм, коли згубить драхму одну, не засвічує світла, і не мете хати, і не шукає уважно, аж поки не знайде?

9. А знайшовши, кличе приятельок та сусідок та каже: Радійте зо мною, бо знайшла я загублену драхму!

10. Так само, кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається.

11. І Він оповів: У чоловіка одного було два сини.

12. І молодший із них сказав батькові: Дай мені, батьку, належну частину маєтку! І той поділив поміж ними маєток.

13. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно.

14. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати.

15. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней.

16. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.

17. Тоді він спам'ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!

18. Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе…

19. Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів…

20. І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!

21. І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм…

22. А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги.

23. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти,

24. бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони.

25. А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці.

26. І покликав одного зо слуг, та й спитав: Що це таке?

27. А той каже йому: То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бож здоровим його він прийняв.

28. І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.

29. А той відповів і до батька сказав: Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я…

30. Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване…

31. І сказав він йому: Ти завжди зо мною, дитино, і все моє то твоє!

32. Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!