від Матвія Chapter 15

1. Тоді до Ісуса прийшли фарисеї та книжники з Єрусалиму й сказали:

2. Чого Твої учні ламають передання старших? Бо не миють вони своїх рук, коли хліб споживають.

3. А Він відповів і промовив до них: А чого й ви порушуєте Божу заповідь ради передання вашого?

4. Бо Бог заповів: Шануй батька та матір, та: Хто злорічить на батька чи матір, хай смертю помре.

5. А ви кажете: Коли скаже хто батьку чи матері: Те, чим би ви скористатись від мене хотіли, то дар Богові,

6. то може вже й не шанувати той батька свого або матір свою. Так ви ради передання вашого знівечили Боже Слово.

7. Лицеміри! Про вас добре Ісая пророкував був, говорячи:

8. Оці люди устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене!

9. Та однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей…

10. І Він покликав народ, і промовив до нього: Послухайте та зрозумійте!

11. Не те, що входить до уст, людину сквернить, але те, що виходить із уст, те людину сквернить.

12. Тоді учні Його приступили й сказали Йому: Чи Ти знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися?

13. А Він відповів і сказав: Усяка рослина, яку насадив не Отець Мій Небесний, буде вирвана з коренем.

14. Залишіть ви їх: це сліпі поводатарі для сліпих. А коли сліпий водить сліпого, обоє до ями впадуть…

15. А Петро відповів і до Нього сказав: Поясни нам цю притчу.

16. А Він відказав: Чи ж і ви розуміння не маєте?

17. Чи ж ви не розумієте, що все те, що входить до уст, вступає в живіт, та й назовні виходить?

18. Що ж виходить із уст, те походить із серця, і воно опоганює людину.

19. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги.

20. Оце те, що людину опоганює. А їсти руками невмитими, не опоганює це людини!

21. І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські.

22. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!

23. А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: Відпусти її, бо кричить услід за нами!

24. А Він відповів і сказав: Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого…

25. А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: Господи, допоможи мені!

26. А Він відповів і сказав: Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам…

27. Вона ж відказала: Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів.

28. Тоді відповів і сказав їй Ісус: О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш! І тієї години дочка її видужала.

29. І, відійшовши звідти, Ісус прибув до Галілейського моря, і, зійшовши на гору, сів там.

30. І приступило до Нього багато народу, що мали з собою кривих, калік, сліпих, німих і інших багато, і клали їх до Ісусових ніг. І Він уздоровлював їх.

31. А народ не виходив із дива, бо бачив, що говорять німі, каліки стають здорові, криві ходять, і бачать сліпі, і славив він Бога Ізраїлевого!

32. А Ісус Своїх учнів покликав і сказав: Жаль Мені цих людей, що вже три дні зо Мною знаходяться, але їсти не мають чого; відпустити їх без їжі не хочу, щоб вони не ослабли в дорозі.

33. А учні Йому відказали: Де нам узяти стільки хліба в пустині, щоб нагодувати стільки народу?

34. А Ісус запитав їх: Скільки маєте хліба? Вони ж відказали: Семеро, та трохи рибок.

35. І Він ізвелів на землі посідати народові.

36. І, взявши сім хлібів і риби, віддавши Богу подяку, поламав і дав учням Своїм, а учні народові.

37. І всі їли й наситилися, а з позосталих кусків назбирали сім кошиків повних…

38. Їдців же було чотири тисячі мужа, окрім жінок та дітей.

39. І, відпустивши народ, усів Він до човна, і прибув до землі Магдалинської.