2 Самуїла Chapter 7

1. Тепер, коли цар жив у своїм палаці, дав Господь йому спокій від усіх його ворогів навколо,

2. тож промовив цар до пророка Натана: “Оце я живу в кедровім палаці, а ковчег Божий стоїть посеред намету!”

3. І відповів Натан цареві: “Все, що маєш на серці, йди й чини, бо Господь з тобою.”

4. Але тієї ж самої ночі прийшло слово Господнє до Натана:

5. “Іди й скажи рабові моєму Давидові: так Господь говорить: Чи ти будуватимеш мені дім на мешкання?

6. Бо я не жив у домі від того дня, як вивів синів Ізраїля з Єгипту, й по цей день: я ввесь час ходив у наметі як у житлі.

7. Чи я ж за ввесь час той, поки блукав із синами Ізраїля, промовив хоч би слово до котрогось із суддів Ізраїля, яких я призначував пасти мій народ Ізраїля: чому, мовляв, ви не збудуєте мені кедрового дому?

8. Оце ж скажи слузі моєму Давидові: так каже Господь Сил: Я взяв тебе від отари з пасовиська, щоб ти був князем над моїм народом, над Ізраїлем.

9. Я був з тобою всюди, куди ти ходив. Я викорінював усіх твоїх ворогів з-поперед тебе й зробив великим ім'я твоє, як ім'я тих, що найбільші на землі.

10. Я призначу місце моєму народові Ізраїлеві і насаджу його, й він буде на ньому жити й не зазнає більш тривоги, бо беззаконні не будуть більш його гнобити, як раніше,

11. з того часу, як я поставив суддів над моїм народом Ізраїлем. Дам тобі спокій від усіх твоїх ворогів. І оце Господь звіщає тобі, що він збудує тобі дім.

12. А як сповняться твої дні й ти спочинеш з твоїми батьками, я поставлю по тобі твоє потомство, що вийде з твого лона, й утверджу його царство.

13. Він збудує дім імені моєму, і я скріплю його царський престіл навіки.

14. Я буду його батьком, а він буде мені сином; коли ж він провиниться, я покараю його людською різкою й людськими карами:

15. милости ж моєї від нього не відніму, як я відняв її від Саула, якого я відкинув перед тобою.

16. Твій дім і твоє царство передо мною повіки існуватиме, і престол твій закріпиться повіки.”

17. Згідно з тими словами й усіма цими видіннями переказав усе Натан Давидові.

18. Тоді цар Давид увійшов у намет і, сівши перед Господом, промовив: “Хто я, о Господи, мій Владико, і що таке мій дім, що ти привів мене аж до того?

19. І то ще мало видалось у твоїх очах, о Господи, мій Владико; ти поширив також обітниці твої на дім твого слуги геть на часи далекі. І ти показав мені грядучі покоління людей, Господи, мій Боже!

20. Що ще Давид може тобі сказати? Ти знаєш твого слугу, Господи, мій Боже!

21. Задля твого слова й з твого серця ти чиниш те, що відкриваєш усю оту велич слузі твоєму.

22. Тим то ти великий єси, Господи, мій Владико, і рівного тобі немає й немає Бога, крім тебе, за всім тим, що ми нашими вухами чули.

23. Чи ж є якийсь другий народ на світі, як твій народ Ізраїль, народ, єдиний на землі, до якого Бог приходив, щоб його визволити й викупити його для себе як народ, щоб дати йому ім'я, і вчинити задля твоєї землі великі та страшні речі, прогнавши народи і богів з-перед твого народу, що його ти визволив з Єгипту?

24. Ти встановив собі твій народ Ізраїля твоїм народом повіки, і ти, Господи, став його Богом.

25. А тепер, Господи Боже, держи те слово, що ти мовив про слугу твого й його дім, повіки й зроби так, як мовив.

26. Тоді звеличиться повіки твоє ім'я, і тоді скажуть: Господь Сил – Бог над Ізраїлем! І дім слуги твого Давида твердо стоятиме перед тобою.

27. Бо то ти, Господи Сил, Боже Ізраїля об'явив твоєму слузі, кажучи: Збудую тобі дім! Тому слуга твій і насміливсь був молитися до тебе в такій молитві.

28. Отож, Господи, мій Владико, ти – Бог, і твої слова – правда, й ти дав цю радісну обітницю слузі твоєму.

29. Зволь же благословити дім слуги твого, щоб він вічно стояв перед тобою, бо ти, Господи, мій Боже, мовив, і твоїм благословенням дім слуги твого буде благословен повіки.”